брести
БРЕСТИ́, бреду́, бреде́ш; мин. ч. брів, брела́, брело́, мн. брели́; недок.
1. Повільно йти.
– Відкіль бредеш ти, голово лиха? – Лисиця так мовля Ослові (Л. Глібов);
Вулиці знову прокидаються, і тоді бреде бульваром похила постать старого газетяра (М. Хвильовий);
Назустріч нам по дорозі неквапливо бреде пастух, сивобородий дід в солом'яному брилі (Ю. Збанацький);
Тільки тобою серце кричить моє, тільки тобою сили мені стає далі брести хугою світовою... (В. Стус);
* Образно. Брели літа своєю тихою ходою (Панас Мирний);
Я у спогадах брів В юнь мою синьооку (С. Крижанівський);
Ніч вже розпустила по плечах землі темну косу, брела лугом (Ю. Мушкетик).
2. через що і що, діал. Переходити вбрід, перебродити (річку, струмок, болото і т. ін.).
Брести тобі дві річеньки, а третій Дунай (Сл. Гр.);
Звільна, обережно переступаючи з ноги на ногу, він почав брести ріку (І. Франко);
Доводилось і через болота брести (А. Шиян).
Словник української мови (СУМ-20)