бренькіт
БРЕ́НЬКІТ, коту, ч.
Звуки, утворювані бреньканням.
Свіжий, кріпкий вітерець .. доносив до слуху пішоходів легесенький бренькіт дзвінків (І. Франко);
Знову слуги подалися До убогої хатини. І, підходячи, почули Тихий бренькіт мандоліни (Леся Українка);
Тільки здалеку, з міста долітає ледве чутний бренькіт струн... (С. Черкасенко);
Тихо стало по вічно шумливих парках на дніпрових кручах, завмер бренькіт останнього трамвая (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)