бренькіт
БРЕ́НЬКІТ, коту, ч. Звуки, утворювані бреньканням.
Свіжий, кріпкий вітерець.. доносив до слуху пішоходів легесенький бренькіт дзвінків (Фр., III, 1950, 16);
Знову слуги подалися До убогої хатини. І, підходячи, почули Тихий бренькіт мандоліни (Л. Укр., І, 1951, 384);
Тихо стало по вічно шумливих парках на дніпрових кручах, завмер бренькіт останнього трамвая (Смолич, Мир.., 1958, 68).
Словник української мови (СУМ-11)