бригадир
БРИГАДИ́Р, а, ч.
1. Керівник виробничої бригади.
Сашкова мати, Марина Чайка, – найкращий бригадир у рибальській артілі (О. Донченко);
Василь став бригадиром .. Залишив батьківський дім, поселився в гуртожиток (О. Бердник);
Зірветься [дядько] з місця, ухопить за рукав бригадира: – Чим же я теперечки земельку засію? (А. Дімаров).
2. іст. У Росії XVIII ст. – військовий чин, середній між полковником і генералом.
– А мій небіжчик дід, бригадир Його Царського Величества [Царської Величності]... (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)