булава
БУЛАВА́, и́, ж.
1. Кулясте потовщення на кінці палиці.
У великій .. хустці на голові Мотря була схожа на довгу швайку з здоровою булавою (І. Нечуй-Левицький).
2. іст. Палиця з кулястим потовщенням на кінці, яка колись використовувалася як військова зброя.
З наскоку тріснув [Турн] булавою По в'язах, великан упав (І. Котляревський);
Ось налягли здобичники, тісною каблучкою здушили чумаків, вимахують ножами та булавами... (М. Коцюбинський);
Бабуся відчинила комору, де береглись .. шаблі, списи, булави й інша холодна зброя (М. Старицький);
Нащадки козаків не забули, як тримати булаву, варити куліш, скакати на коні (з газ.);
// Така ж палиця як символ влади.
До булави треба й голови (прислів'я);
От неначе перед моїми очима Богдан Хмельницький з золотою булавою вступає в Корсунь (І. Нечуй-Левицький);
Сагайдачний любив популярність і частенько сидів із голотою, бо розумів, що без голоти на Січі не довго втримаєш у руках булаву (З. Тулуб);
Атрибутом гетьманської влади була булава (з навч. літ.);
Пан міністр, ступивши зі столу, вручив нововибраному гетьману клейноди військові – печать і булаву (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)