буркнути
БУ́РКНУТИ, ну, неш, док., що і без дод.
Однокр. до бу́ркати¹.
– Мовчала б, коли сказати не вмієш, – буркнув сердито Карпо Петрович (М. Коцюбинський);
Сердюк щось буркнув, і Криленко, не розібравши що, поставив чайника на столик і поліз на горове ліжко (М. Хвильовий);
– Ціанкалій, – буркнув Соломон коротко. Максим здивовано свиснув (І. Багряний);
Дядя Михайло пильно подивився на нас і щось буркнув собі під ніс (Л. Смілянський).
Словник української мови (СУМ-20)