буркнути
БУ́РКНУТИ, ну, неш, док., перех. і без додатка. Однокр. до бу́ркати¹.
— Мовчала б, коли сказати не вмієш, — буркнув сердито Карпо Петрович (Коцюб., II, 1955, 370);
Дядя Михайло пильно подивився на нас і щось буркнув собі під ніс (Сміл., Сашко, 1957, 137).
Словник української мови (СУМ-11)