буркати
БУ́РКАТИ¹, аю, аєш, недок., перех. і без додатка, розм. Говорити уривчасто і невиразно; бурмотати, мурмотіти.
Мотя тільки іноді сердито буркала йому на відповідь якесь слово (Коз., Сальвія, 1959, 164);
*Образно. Тут, коло його ніг, колисалися хвилі й буркали щось сумне (Коб., І, 1956, 394);
Десь за Дніпром, поза білою тучею. Буркає грім дідуганом столітнім (Шпорта, Вибр., 1958, 53).
БУ́РКАТИ², аю, аєш, недок., перех., рідко. Те саме, що будити 1.
— Так спи ж дома, Меджиде, — Ми буркать не будем (Г.-Арт., Байки.., 1958, 168).
Словник української мови (СУМ-11)