бурунити
БУРУ́НИТИ, ить, недок.
1. що і без дод. Здіймати на воді хвилі, буруни; хвилювати.
– Вітер шугав, як навіжений, бурунив воду і сіяв густим холодним дощем (Д. Ткач);
* Образно. – Знаю, знаю, де в молодих хлопців бурунить! – весело підхопив слідчий (О. Бердник).
2. Те саме, що буру́нитися.
Внизу сирени рев і море бурунить (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)