бучний

БУЧНИ́Й, а́, е́.

1. Велелюдний, розкішний, пишний.

Жила вдова коло бучного міста, де бучнії будинки висилися (Марко Вовчок);

Балабушиха .. не звеліла справляти сільського бучного весілля з музиками й танцями (І. Нечуй-Левицький);

– До чого такий бучний похорон, з вінками, з промовами? (М. Коцюбинський);

// Урочистий, піднесений (про мову, стиль).

Бучний, бравурний стиль Рубенса мав своїм вихідним джерелом мистецтво XVII століття (П. Тичина).

2. Галасливий, гучний, шумний.

Перед його [Грицька] очима виводила [думка] обстави городського життя, бучного, шумливого, клопітливого (Панас Мирний);

До танцю вітер грає, І свище, і луна... Гей-гей, як плига човник! Весела ніч, бучна! (Леся Українка);

Бучними, масовими були свята Коляди, Лади, Ярила, Купайла (з наук.-попул. літ.).

Значення в інших словниках

1. бучний — бучни́й прикметник  Орфографічний словник української мови
2. бучний — (- весілля) розкішний, пишний; (бенкет) галасливий, гучний, бучливий, гамірливий, р. рухливий; пор. БУНДЮЧНИЙ.  Словник синонімів Караванського
3. бучний — -а, -е. 1》 Розкішний, пишний. || Урочистий, піднесений (про мову, стиль). 2》 Галасливий, гучний, шумливий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. бучний — БАГА́ТИЙ (який відзначається розкішшю, багатством обстановки, пишним оформленням, оздобленням тощо), ГО́ЙНИЙ розм., БУЧНИ́Й підсил., РОЗКІ́ШНИЙ підсил., ПИ́ШНИЙ підсил.; БУНДЮ́ЧИЙ, ПОМПЕ́ЗНИЙ (пишністю розрахований на ефект).  Словник синонімів української мови
5. бучний — Бучни́й, -на́, -не́  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. бучний — БУЧНИ́Й, а́, е́. 1. Розкішний, пишний. Жила вдова коло бучпого міста, де бучнії будинки висилися (Вовчок, Вибр., 1937, 253); Валабушиха.. не звеліла справляти сільського бучного весілля я музиками й танцями (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах