білений

БІ́ЛЕНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до біли́ти 1, 2.

Дивлюся я, хатка невеличка, стіни не обмазані й не білені (І. Нечуй-Левицький);

Був ти в сорочці тоді полотняній, Біленій сонцем і потом твоїм (Я. Шпорта);

// у знач. прикм.

Увійшли в світличку білену, колись, може, й обставлену заможно... (Б. Лепкий);

Підперли ґаночок старий Дбайливо білені колони (М. Рильський).

Значення в інших словниках

1. білений — бі́лений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. білений — -а, -е. Дієприкм. пас. мин. ч. до білити. || у знач. прикм.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. білений — Бі́лений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. білений — БІ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до біли́ти. Дивлюся я, хатка невеличка, стіни не обмазані й не білені (Н.-Лев., II, 1956, 392); Був ти в сорочці тоді полотняній, Біленій сонцем і потом твоїм (Шпорта, Ти в серці..  Словник української мови в 11 томах
5. білений — Білений, -а, -е 1) Выбѣленный. І сурове полотно, і білене. Чуб. II. 449. 2) Луженый. Білена посуда. Херс. у.  Словник української мови Грінченка