білений
БІ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до біли́ти.
Дивлюся я, хатка невеличка, стіни не обмазані й не білені (Н.-Лев., II, 1956, 392);
Був ти в сорочці тоді полотняній, Біленій сонцем і потом твоїм (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 96);
Підперли ганочок старий Дбайливо білені колони (Рильський, І, 1956, 366);
// У знач. прикм.
Понад 5 тисяч біленої целюлози цюрупинські целюлозники повинні дати вже в цьому.. році (Рад. Укр., 24.V 1962, 1).
Словник української мови (СУМ-11)