білуватий
БІЛУВА́ТИЙ, а, е.
З білим відтінком; білястий.
Снігову хмару можна зараз примітити, бо вона білувата (Сл. Гр.);
Поснули вже тоді, як .. Волосожар на північній стороні догоряв і тремтів білуватим світлом (Панас Мирний);
Од лоба розходились вниз щоки, падаючи білуватими м'якими брижами на обмотану круг шиї серветку (В. Винниченко);
В його білуватих очах промайнув легкий, невміло прихований ляк (Д. Ткач);
Справжні плоди шипшини – дрібні білуваті горішки (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)