біляк
БІЛЯ́К, а́, ч.
1. Ссавець роду зайців, широко розповсюджений на півночі Європи і Азії.
До групи, що під загрозою зникнення, віднесено зайця-біляка (із журн.).
2. Тварина білої масті, птах з білим оперенням.
На ставі пишно Лебідь плив, А Гуси сірії край його поринали. “Хіба оцей біляк вас з глузду звів?” – Один Гусак загомонів (Є. Гребінка).
3. розм. Те саме, що борови́к.
Як загадав боровик, – На всі гриби полковник..: Ой тим білякам Да на войну [війну] йти. Ой казали біляки, Що ми зроду козаки (П. Чубинський).
4. зневажл., заст. Білогвардієць.
Це ж мій бойовий товариш! Разом біляків били! (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)