бінокль
БІНО́КЛЬ, я, ч.
Оптичний прилад із двох паралельних, з'єднаних між собою зорових трубок для розглядання віддалених предметів.
Вчора ходили ми на руїни вілли Тіберія, звідки такий чарівний краєвид на море, Везувій, Калабрію, острови і навіть Неаполь в бінокль видно (М. Коцюбинський);
Чотири найбільші супутники Юпітера можна побачити навіть у призматичний бінокль (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)