бінокль
БІНО́КЛЬ, я, ч. Оптичний прилад з двох паралельних, з’єднаних між собою зорових трубок для розглядання віддалених предметів.
Вчора ходили ми на руїни вілли Тіберія, звідки такий чарівний краєвид на море, Везувій, Калабрію, острови і навіть Неаполь в бінокль видно (Коцюб., III, 1956, 331);
Погодняк розглядав через бінокль розлогий гірський степ (Галан, Гори.., 1956, 68).
Словник української мови (СУМ-11)