бір
БІР¹, бо́ру, ч.
Сосновий або інший шпильковий ліс; мішаний ліс із переважанням сосни.
Передо мною сніг біліє. Кругом бори та болота (Т. Шевченко);
То не звір блукає в сосновому бору, то мати тікає з сином (І. Нечуй-Левицький);
Їхали мовчки, тілько вітер глухо стогнав у смерекових борах, віщуючи близьку відлигу (І. Франко);
Кожну ніч порипують бори, І ладаном мені живиця пахне (В. Стус);
Хіба можна не любити своєрідну красу соснового бору з його м'яким оксамитовим мохом і терпким запахом хвої? (із журн.);
// Взагалі будь-який ліс.
Гуляє вітер у степах, Верхи борів гойдає (М. Рильський);
Весною діти збирають в бору й на луках суниці (О. Воропай).
БІР², бо́ру, ч., діал., іст.
Податок; данина.
Бір – так називався в Молдові подвірний податок із селян (з XV ст.), а також збір на подарунки турецькому султанові в XVІ–XVIII ст. (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)