вавка
ВА́ВКА, и, ж.
1. дит. Зменш. до ва́ва.
– У татка вавка, – показувала бабуся забинтовану Петрову руку, й дитина замовкала на якусь мить (Микита Чернявський).
2. розм. Виразка, рана.
Вони [коні] паслися вкупі, однаково худі й мозолясті, з великими вавками на потертих спинах (О. Довженко);
Вавки, які з'явилися на ногах в дорозі, незабаром полущились (Л. Смілянський);
– Камінь-гостряк йому [коневі] врізався в ногу, так я вавку змазала йодом, а гостряк той веслом притупила (В. Близнець).
Словник української мови (СУМ-20)