вавка
ВА́ВКА, и, ж.
1. дит. Зменш. до ва́ва.
2. розм. Виразка, ранка.
Вони [коні] паслися вкупі, однаково худі й мозолясті, з великими вавками на потертих спинах (Довж., Зач. Десна, 1957, 491);
Вавки, які з’явилися на ногах в дорозі, незабаром полущились (Сміл., Сашко, 1957, 157).
Словник української мови (СУМ-11)