вагання
ВАГА́ННЯ, я, с.
Дія і стан за знач. вага́тися.
Здавалось, що вагання, нерішучість, слабість волі та розчаровання [розчарування] були зовсім недоступні для його вдачі (І. Франко);
Антін спинився, глянув на жінку, і по хвилині вагання в його [нього] зірвалось: – Я бачив сон (М. Коцюбинський);
І хоч ці думки не мали, здається, ніякого стосунку до його власного вагання, вони якось остаточно оформили його рішення: не бути інженером (В. Підмогильний);
Так не раз перемагати мушу Я вагання остогидлу мить (Л. Дмитерко).
◇ (1) Без вага́нь (без вага́ння):
а) не задумуючись, не сумніваючись, відразу.
Ми пройшли грозу залізну, й тільки той безсмертним став, хто у битві за Вітчизну без вагань життя віддав (В. Сосюра);
б) безсумнівний, рішучий.
І з того дня розпочалася рішуча, без всяких сантиментів і вагання боротьба (В. Винниченко).
Словник української мови (СУМ-20)