вальок
ВА́ЛЬО́К¹, ва́лька́, ч.
1. Грудка мокрої, змішаної з соломою глини для спорудження глиняних будівель або обмазування стін.
Стара Кайдашиха не поклала своїми руками ні одного валька глини (І. Нечуй-Левицький);
Місить [дівчина] після гарячих пляжних пісків холодну в замісі глину, вальками якої потім затикатиме дірки в стінах кошари (О. Гончар);
Валяться з рук невикористані вальки добре вимішаної, як тісто, глини (Є. Доломан);
// Зліплена в грудку певної величини кольорова глина, признач. для продажу і купівлі.
– Мати купила на ярмарку вальок отієї червоної глини за цілого п'ятака, – промовила Мотря (І. Нечуй-Левицький);
На якомусь ярмарку одна в'їдлива тiтка, вибираючи вальок бiлої глини, зневажливо прорекла: – Хiба тепер глина? От колись, за царя, була глина... (М. Стельмах).
2. Невелика маса чого-небудь звичайно округлої форми.
Коні ритмічно помахують головами, пирхають... Спітнілі їх груди виграють вальками вип'ятих м'язів (У. Самчук);
Тихо навкруги й затишно. Тільки часом шелесне по гіллі вальок снігу, струшений вітром з верховіття (Григір Тютюнник).
ВАЛЬО́К², лька́, ч.
Тип завитка (у 1 знач.) покривного волосу вівці чи ягняти круглої або напівкруглої форми.
Ребристий смушковий тип каракульських ягнят характеризується наявністю ребристого валька вперемішку з довгими гривками (з наук. літ.);
Краса й ошатність каракульських смушків залежить від якості завитків, які поділяються на такі типи: цінні (вальок, біб), менш цінні (гривка) і малоцінні (кільце, напівкільце) (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)