ванний
ВА́ННИЙ, а, е.
Прикм. до ва́нна.
– Їсти не хочу. Тільки каву, – взяла рушника, пішла до ванної кімнати. Ліля приймала ванну майже кожного дня (Ю. Мушкетик);
// у знач. ім. ва́нна, ної, ж. Спеціально обладнана кімната, в якій установлена ванна (у 1 знач.).
Десь за стіною, мабуть у ванній, дзвінко в тиші стукали з паузами важкі краплини (О. Донченко);
Коли ви заходите, скажімо, в ванну, ви одним рухом відчиняєте двері і включаєте світло (Л. Дмитерко).
Словник української мови (СУМ-20)