вахляр
ВАХЛЯ́Р, а́, ч., діал.
Віяло.
Одна з пань нервово замахала пальмовим вахлярем, хоча в тому не мала жодної потреби, бо з моря подихало тихою прохолодою (Дніпрова Чайка);
– О, певно, – відповів він і зігнувся саме в тій хвилині по її вахляр, котрий держав в руці і впустив на землю (О. Кобилянська);
* У порівн. Меценас ізняв капелюх і, мов вахлярем, холодив ним спітніле лице (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)