вверх
ВВЕРХ (УВЕ́РХ), присл., рідко.
Те саме, що вго́ру.
Дивляться – мелькає, Щось лізе вверх по стовбуру До самого краю (Т. Шевченко);
Сніжини підлітають до вікон і спиняються, мов шукаючи входу в житло, але, не відкривши, покружляють, поколиваються, полетять набік і вверх, до стріхи (В. Барка);
На обличчі Пігловського знизу вверх забігали лихі темні тіні (М. Стельмах);
– Піднімайтеся вверх проти течії, а я прикрию! – пролунав голос полковника (Ю. Винничук).
Словник української мови (СУМ-20)