вверх
ВВЕРХ (УВЕ́РХ), присл.
1. За напрямком угору, догори; протилежне вниз.
Піднімав [Мемет] лице вверх, до плоскої покрівлі (Коцюб., І, 1955, 394);
А там ставши, знов драбину Вверх підтяг [Млака] (Фр., XIII, 1954, 251);
// До верхньої частини чогось.
Дивляться — мелькає, Щось лізе вверх по стовбуру До самого краю (Шевч., І, 1951, 6);
На обличчі Пігловського знизу вверх забігали лихі темні тіні (Стельмах, Хліб.., 1959, 93).
◊ Вверх нога́ми (дном) — те саме, що Догори́ нога́ми (дном) ( див. догори́).
Я всіх поставлю вверх ногами (Котл., І, 1952, 179);
Хоч би увесь світ з людьми вверх дном перевернувся, тільки б їм було добре (Стор., І, 1957, 127).
2. За напрямком до верхів’я, витоку річки.
Рядом з Шевченковою горою, на північ вверх по Дніпру, стоїть зовсім гола гора (Н.-Лев., II, 1956, 382).
3. Від нижчих до вищих звуків, нот.
Саїд Алі задумливо пройшовся по клавішах уверх, неначе розминаючи пальці (Ле, Міжгір’я, 1953, 60).
Словник української мови (СУМ-11)