вдивлятися
ВДИВЛЯ́ТИСЯ (УДИВЛЯ́ТИСЯ), я́юся, я́єшся, діал. ВДИ́ВЛЮВАТИСЯ (УДИ́ВЛЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., ВДИВИ́ТИСЯ (УДИВИ́ТИСЯ), вдивлю́ся, вди́вишся, док., у кого – що, рідко на кого – що.
1. Дуже пильно, уважно дивитися кудись, на кого-, що-небудь.
Усі очі козацькії вже у той бік вдивлялися (Марко Вовчок);
І мати, й дочка видерлись на піл, рядком прищулились до вікна, пильно і мовчки вдивлялися на двір (С. Васильченко);
– Ну, як же ж там... дівчино, як ви рішилися? – спитав [суддя] із однаковим супокоєм, удивлюючися в неї (О. Кобилянська);
Юхим удивлявся в шелюги, аж різало в очі й затікали вони сльозою (Іван Ле);
[Барабаш:] Вдивіться в оцю пику. Сам себе, дурень, в осла перетворив (О. Корнійчук).
2. тільки док. Спрямувати пильний, напружений погляд на кого-, що-небудь.
Це я вдивився у те трикляте вікно, і мана від його [нього] морочить мене (Панас Мирний);
– Варко? Не ведуть? – Повели [Гордія], матусю.., – прошепотіла крізь сльози і вдивилася на хвору, безпомічну матір (Мирослав Ірчан).
Словник української мови (СУМ-20)