вектор
ВЕ́КТОР, а, ч.
1. мат. Зображувана відрізком прямої величина, що характеризується числовим значенням і напрямом.
Поняття вектора виникло у зв'язку з вивченням величин, що характеризуються числовим значенням і направленістю (з наук. літ.);
Змінний вектор змінює своє положення у просторі, а сталий – зберігає (з наук. літ.);
Відповідність між множиною точок координатної площини і множиною всіх векторів є взаємооднозначною (з навч. літ.).
2. перен. Напрям розвитку, спрямування кого-, чого-небудь.
Україна цілеспрямовано стає на шлях активної економічної інтеграції як у трансатлантичному, так і в загальноєвропейському стратегічних векторах (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)