вектор —
ве́ктор іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
вектор —
Вектор — vector — Vektor — 1) Величина, що характеризується розміром і напрямом. 2) Напрямлений прямолінійний відрізок.
Гірничий енциклопедичний словник
вектор —
-а, ч., мат. Відрізок прямої з певним числовим значенням і напрямом у просторі.
Великий тлумачний словник сучасної мови
вектор —
ВЕ́КТОР, а, ч. 1. мат. Зображувана відрізком прямої величина, що характеризується числовим значенням і напрямом. Поняття вектора виникло у зв'язку з вивченням величин, що характеризуються числовим значенням і направленістю (з наук. літ.
Словник української мови у 20 томах
вектор —
ве́ктор (від лат. vector – той, що несе) 1. Величина, що характеризується розміром і напрямом. 2. Напрямлений прямолінійний відрізок.
Словник іншомовних слів Мельничука
вектор —
У математиці відрізок прямої з визначеним напрямком (в. зв'язані — в., закріплені у точці); в. вільні — клас всіх в., (зв'язаних), що мають однаковий напрямок, поворот і довжину.
Універсальний словник-енциклопедія
вектор —
ВЕ́КТОР, а, ч., мат. Відрізок прямої з певним числовим значенням і напрямом у просторі. Змінний вектор змінює своє положення у просторі, а сталий — зберігає (Курс мат. анал., II, 1956, 87).
Словник української мови в 11 томах