велет
ВЕ́ЛЕТ, а, ч.
Те саме, що ве́летень.
Чи велет предвічний заклятий Тут, ставши скалою, застряг? (І. Франко);
– А ти хіба не лицедій? – спитав русявий велет, Іванище-ковалище (О. Ільченко);
Сливе жодного дерева другої породи не стрінеш: самий бук і бук .. Стрічаються справжні велети (М. Коцюбинський);
Добрий день, Лівобережжя, Вітре вранішнього сходу, Гомін велетів комбайнів І пісні дівчат полтавок! (П. Усенко);
Велет з невичерпною енергією, богатир волі, мислі й духу, він [І. Франко], не зупиняючись, все далі йшов, вперед все далі (П. Тичина).
Словник української мови (СУМ-20)