великорозумний
ВЕЛИКОРОЗУ́МНИЙ, а, е.
1. Який має видатні розумові здібності.
Стяте [стято] голову з гетьмана Великорозумну, Що всю Русь обороняла (П. Куліш).
2. ірон. Який вважає себе розумнішим, ніж є насправді.
[Храпко:] Тепер вам батька не треба; нащо вам батько? Вигодував вас, виростив; ви тепер великорозумні стали (Панас Мирний);
– Сьогодні я зайда, а завтра стану запорожцем. З тим і прибув сюди... – От як станеш, тоді я й говоритиму з тобою! Тільки таких великорозумних у нас і своїх досить – не знаємо, куди дівати (В. Малик).
3. Який містить щось дуже мудре, свідчить про велику розсудливість, ученість і т. ін.
– Та що ви всі накинулись на Хвостенка? – скипів Владик. – Ви дружите – і дружіть! А я як-небудь без вашої дружби обійдусь! .. Подумаєш! І слухати ваших великорозумних мудрувань не хочу! (В. Малик);
Він не говоритиме їй чемних і великорозумних слів (Валерій Шевчук).
Словник української мови (СУМ-20)