велитель
ВЕЛИ́ТЕЛЬ, я, ч., книжн.
1. (з великої літери). Бог.
Перш, ніж покласти ношу, Велитель наснажує людину силою (з рел.-церк. літ.);
Якщо Бог – справжній Велитель, тоді людина, створена за Його образом і подобою, також повинна бути повелителем усього, що відбувається на Землі (з рел.-церк. літ.).
2. Той, хто має необмежене право наказувати, веліти комусь, керувати ким-, чим-небудь.
Омар знав всесильних світу цього, та зустрічав серед них лише грубу запальність, .. темну жорстокість. Велителя, який сумнівається, ще не доводилося бачити (Р. Іваничук);
* У порівн. Прийшов... Командує, немов громів велитель (М. Рильський).
Словник української мови (СУМ-20)