вельмишановний
ВЕЛЬМИШАНО́ВНИЙ, а, е.
1. Гідний великої шани, поваги.
З цим проханням ударяємося і до вельмишановного Марка Лукича (Панас Мирний);
– Почастуйте, мамо, мою молоду гетьманшу та моїх вельмишановних гостей тим медом (І. Нечуй-Левицький);
– Прикро мені, пане-товаришу, починати, але мушу, з прихильності до вас і з вірності для нашого регіментаря, вельмишановного Івана Степановича (Б. Лепкий).
2. Уживається при звертанні до когось як форма ввічливості.
Вельмишановний Якове Васильовичу! Я дуже радий, що Ви до мене обізвалися (М. Коцюбинський);
– Тоді скажіть, вельмишановний товаришу голово, до якого вже залітають гості навіть з області, чого у вашій хаті і досі долівка, а не підлога? (М. Стельмах);
Хочу просити Вас, вельмишановний Семене Гервасійовичу, про притулок на одну ніч. Завтра ранком поїду (Б. Левін);
– Але ж, вельмишановна пані, вечір було заборонено (М. Олійник).
Словник української мови (СУМ-20)