веприк
ВЕ́ПРИК, а, ч.
Зменш. до вепр.
[Баба:] А вночі де не взявся веприк, та й порив у старших [братів] грядки (М. Старицький);
– А, то веприк лежить! – Василь наблизився до дикого кабанчика, що відкинув лапки й перевалився на боці (І. Чендей);
У попа є гуска, а у дяка – малий веприк (з казки).
Словник української мови (СУМ-20)