вербунок
ВЕРБУ́НОК, нку, ч., заст.
1. Те саме, що вербува́ння.
Пристань, пристань до вербунку, будеш їсти з маслом курку (Номис);
Пішли к Енею на вербунок, Були ж обидва земляки (І. Котляревський);
На Волині він [Єремія Вишневецький] почав набирати на вербунок дрібних шляхтичів у своє двірське військо (І. Нечуй-Левицький);
Вербунок на військову службу у XVIII столітті був гарантом швидкого просування службовими щаблями, а також мав і грошовий еквівалент (з наук. літ.);
У рекрутських піснях зображується вербунок і примусовий набір, спроби втекти або викупитися, прощання з родиною, коханою дівчиною (з наук.-попул. літ.).
2. Плата за роботу найманця.
Невеликий час минає, Аж мій батько повертає: Вже готове військо жде! Лиш вербунок заплатити, Генералів назначити – Хоч в огонь воно піде! (І. Франко).
Словник української мови (СУМ-20)