вередій
ВЕРЕДІ́Й, я́, ч., розм.
Те саме, що вереду́н.
Чого тобі не стає ще? Ну, та й вередій же! (Сл. Гр.);
Мабуть, я став великим вередієм. Вже за годину боки боліли, неначе на них зіграли дубцем марш (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)