верхняк
ВЕРХНЯ́К, а́, ч.
1. Верхнє жорно у млині.
У відкритих жорнах верхній камінь (верхняк) був майже зовсім або наполовину оголений (з наук. літ.).
2. Верхня частина гончарного круга, на якій формують посуд.
Звичною рукою обмацував [Мамай] начиння: верхняк і спідняк, веретено і п'ятку (О. Ільченко);
Гончарний круг складався з верхньої (верхняк, голова) і нижньої (спідняк, гончак) частин (з наук.-попул. літ.).
3. Верхній шар ґрунту, скирти і т. ін.
Трактор плазує в натузі, лемеші ріжуть густий верхняк (К. Гордієнко);
Коли солдат заніс твердий чорний черевик, щоб скинути зрошений верхняк з Климкового схову, він .. схопився на коліна, – брудний, нестрижений, в остюках (Григір Тютюнник).
4. Верхня дека в струнному музичному інструменті (кобзі, бандурі і т. ін.).
Обмацавши ручку, спідняк та верхняк кобзи та протерши пальцем голосник од пилу.., повів [Остап] по всіх дванадцяти струнах зразу (Ф. Бурлака);
Краї верхняка бандури оздобленi вiзерунком на зразок української народної вишивки (із журн.).
5. діал. Металева кришка люльки (див. лю́лька¹).
Чіпка одкрив верхняк, потяг люльку, – огонь осіяв сіни (Панас Мирний).
6. Узагалі верхня частина чого-небудь.
Перший ряд [молодців] ніс перед собою замість щита верхняк із стола (І. Франко);
На порозі став Смик. Торкнувшись верхняка одвірок [одвірків], зняв кепку (М. Рудь);
Утримують покрівлю широкі сталеві верхняки секцій гідрофікованого кріплення (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)