верховіття
ВЕРХОВІ́ТТЯ, я, с.
Верхня частина дерева, верхні гілки.
Темно в лісі. Молода струнка яворина .. високо сягає рябеньким стовбуром, щоб зеленим верховіттям осміхнутись до блакитного неба (М. Коцюбинський);
Летять хмарки в блакиті неозорій, шумлять листки зелених верховіть... (В. Сосюра);
// збірн.
Над ними [мандрівниками] тихенько гуло верховіття сосен (О. Донченко);
Десь у верховіттях кедрів шепотів вітер, а внизу було тихо і затишно (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)