взувати
ВЗУВА́ТИ (УЗУВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВЗУ́ТИ (УЗУ́ТИ), взу́ю, взу́єш, док.
1. що. Надівати на ноги взуття.
Ніна швидко взуває свої високі боти (О. Донченко);
– На, хоч мої старі чоботи узуй... (Панас Мирний).
2. кого, що. Забезпечувати взуттям.
– Гарні хлопці. Шиють чоботи-витяжки, взувають всю князівську дружину, воєвод, тисяцьких (П. Загребельний);
В Кракові за барвисті гетьманки Бараболя одягнув і взув підполковника (М. Стельмах).
3. кого, що, перен., жарг. Обігравати, обдурювати, ставити в незручне становище.
За рік існування агентству пощастило взути кілька сотень довірливих чоловіків, які клюнули на обіцянки шахраїв (з газ.);
Буковинський банкір взув земляків на суму понад 106 тисяч гривень (з газ.);
Взути футбольну команду суперників.
Словник української мови (СУМ-20)