взуватися
ВЗУВА́ТИСЯ (УЗУВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., ВЗУ́ТИСЯ (УЗУ́ТИСЯ), взу́юся, взу́єшся, док.
1. Надівати собі на ноги взуття.
Ой вставав бурлак, не вмивався, Не мав чобіт, не взувався (І. Франко);
Грабовський .. знайшов чоботи і став узуватися (М. Сиротюк);
Взуваймось добре на свою дорогу, Вдягаймось тепло на зимовий шлях (М. Вінграновський);
Він взувся у легенькі балетки (А. Шиян).
2. Забезпечувати себе взуттям.
[Анзорге:] Мені зостається 7 талярів на цілий рік. На ті гроші вари, пали, одягайся, взувайся (Леся Українка).
◇ (1) Не в ті взу́тися, зневажл.:
а) уживається як застереження марності чиїх-небудь намагань, неспроможності, нездатності або неможливості щось здійснити, зробити; нічого не вийде.
[Феноген:] А хто при здачі буряків взяв з заводу п'ятсот карбованців? [Ліхтаренко:] Я взяв. Та не докажеш, не в ті взувся! (І. Карпенко-Карий);
– Не бажаю! Не піду! – бив він себе в груди. – Не куплять мене і овсім [зовсім] пани – не в ті взулись вони!.. (Є. Кротевич);
б) взятися не за свою справу.
І знову дід не в ті взувся. Молоде товариство вже забачило, як порають і доять череду один-два механізатори (М. Рудь).
Словник української мови (СУМ-20)