вибрик
ВИ́БРИК, у, ч.
1. Стрибок із відкиданням задніх ніг (про копитних тварин).
Корова здоїлася без вибриків (Григорій Тютюнник);
// Грайливий стрибок (про людей).
[Панас Захарович:] Інший як складе [пісню], слова в душу просяться, а музика – хоч вибрики вибрикуй (Яків Баш).
2. перен. Раптова примха, безпідставна, непослідовна дія, нечемний вчинок, вираз.
Грубі вибрики о. Василя Раїса приймала за об'яв енергії та непохитної волі (М. Коцюбинський);
Його вибрик з Донцем почав усе більше видаватися найганебнішим вчинком всього його життя (І. Багряний);
Якого ще вибрику можна чекати від панночки Омірової, яка змінила благословенний Кам'янець-Подільський на холодний Іркутськ? (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)