вибриком
ВИ́БРИКОМ, присл.
Вистрибуючи, відкидаючи задні ноги (про копитних тварин).
Як тільки сіпнув хлопець, щоб вести в кошару, воно [теля] рвонулося з рук та й пішло вибриком по всьому двору (Л. Яновська);
// Грайливо підстрибуючи (про людей).
– Вітя, іди ме-еду їсти! – гукав Василь. Тут уже Вітю мов щось шарпнуло за плечі, і він вибриком подався до хати (С. Васильченко);
Галинка вибриком побігла на сходи (Г. Епік).
Словник української мови (СУМ-20)