вибриком
ВИ́БРИКОМ, присл. Вистрибуючи, відкидаючи задні ноги (про копитних тварин).
Як тільки сіпнув хлопець, щоб вести в кошару, воно [теля] рвонулося з рук та й пішло вибриком по всьому двору (Л. Янов., І, 1959, 36);
// Грайливо підстрибуючи (про людей).
— Вітя, іди ме-еду їсти! — гукав Василь. Тут уже Вітю мов щось шарпнуло за плечі, і він вибриком подався до хати (Вас., II, 1959, 200);
Галинка вибриком побігла на сходи (Епік, Тв., 1958, 577).
Словник української мови (СУМ-11)