вибродити
ВИ́БРОДИТИ¹, джу, диш, док., що, розм.
Обходи́ти все в якій-небудь місцевості.
Коли твій перстень, так візьми, бо я все море вибродив, його шукаючи (з казки);
// Проходи́ти, перебути десь певний час.
Вік вибродив дід по заробітках, усього надивився (К. Гордієнко).
ВИ́БРОДИТИ² див. вибро́джувати¹.
ВИБРО́ДИТИ, джу, диш, рідко ВИБРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́БРЕСТИ, еду, едеш, док.
Бредучи, виходити звідкись (з води, високої трав'янистої рослинності і т. ін.).
Повів [Наливайко] посланців-гусарів снігами, виброджуючи на шлях (Іван Ле);
Вибродить [Даринка] із соняшників, а шляшком іде дві жінки з сапами (І. Вирган);
Порідів після нічної купелі загін, а ті, кому судилось вціліти, задихані, знесилені, до ранку вибродили на берег в Козачому (О. Гончар);
Поет випірнув із води і сумною ходою вибрів на берег (Ю. Винничук).
Словник української мови (СУМ-20)