вибій
ВИ́БІЙ¹, бою, ч.
1. Заглибина, отвір, зроблені в чому-небудь ударянням; вибоїна (див. вибо́їна 1).
З'являлись і враз зникали глибокі темні вибої у стінах тунелю (М. Трублаїні).
2. Те саме, що вибо́їна 2.
Коні мечуть копитами сніг, сани пірнають в вибоях (М. Коцюбинський);
Де ж у тебе хоч дорога Рівна, без вибою? Де ж мені поставить ногу Поруч із тобою? (А. Малишко);
Віз двиготить на крижаних вибоях (Л. Костенко).
ВИ́БІЙ², бою, ч.
Кінець гірничого виробітку; місце роботи шахтаря, яке поступово пересувається.
– Працюю у вибої. Коли б ви побачили, як я навчився рубати вугілля відбійним молотком! – хвалився Юрко (В. Кучер);
На грядках, розташованих у відпрацьованих вибоях ряду шахт Кривбасу, почалося збирання овочів (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)