вибій
ВИ́БІЙ¹, бою, ч.
1. Заглибина, отвір, зроблені в чому-небудь ударянням.
З’являлись і враз зникали глибокі темні вибої у стінах тунелю (Трубл., III, 1956, 296).
2. Вибите внаслідок частої їзди заглиблення, яма на дорозі.
Коні мечуть копитами сніг, сани пірнають в вибоях (Коцюб., II, 1955, 254);
Де ж у тебе хоч дорога Рівна, без вибою? Де ж мені поставить ногу Поруч із тобою? (Мал., І, 1956, 132).
ВИ́БІЙ², бою, ч., гірн. Кінець гірничого виробітку, місце роботи шахтаря, яке постійно пересувається.
— Працюю у вибої. Коли б ви побачили, як я навчився рубати вугілля відбійним молотком! — хвалився Юрко (Кучер, Дорога.., 1958, 14).
Словник української мови (СУМ-11)