вивергати
ВИ́ВЕРГАТИ див. виверга́ти.
ВИВЕРГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ВЕРГНУТИ, ну, неш, ВИ́ВЕРГАТИ, аю, аєш, док.
1. кого, що. Викидати із себе з силою назовні.
В ті хвилини, коли гуркіт канонади наростав, нам здавалось, що ми наближаємося до кратера розбурханого вулкана і цей вулкан вивергає з своїх кам'яних надр гарячі потоки людської лави (С. Журахович);
Джерело мовчало, але, як вічний двигун природи, вивергало з глибинних сховищ багато цілющої води, що розлилася у невелику річечку (М. Малиновська);
Ще коли Карпо Цар бив удома посуд, Карпиха йому кричала: – А бодай тебе земля не прийняла, а щоб тебе вода вивергнула (Ю. Яновський).
2. що, перен. Вимовляти, викрикувати образливі слова, прокляття, погрози і т. ін.
Турки .. оскаженіло плювались, вивергаючи несвітенну [несосвітенну] хулу на “зрадників” (Б. Левін);
Спихальський .. заборсався і вивергнув цілий потік лайок лише тоді, як його руки було вже міцно затягнуто сирицею (В. Малик).
Словник української мови (СУМ-20)