вивозити
ВИ́ВОЗИТИ¹, ожу, озиш, док., кого, що.
Возячи, забрати все звідкись за кілька або багато разів.
Хоч вивози цілий ліс, то все буде один біс (Номис);
[Юрій:] Леся діє так, наче не існує жандармського управління і генерала Новицького, наче мало людей вивозила його карета ночами з квартир (Л. Смілянський).
ВИ́ВОЗИТИ², ожу, озиш, док., що, розм.
Забруднити одяг, працюючи, пораючись і т. ін.
За тиждень хазяйнування біля худоби я так вивозив свій одяг, що відіпрати його було нелегко (із журн.).
ВИВО́ЗИТИ, о́жу, о́зиш, недок.; наказ. сп. виво́зь; ВИ́ВЕЗТИ, зу, зеш; мин. ч. ви́віз, везла, ло; док.
1. кого, що. Везти звідкись за межі чогось; везучи, видаляти, забирати з якого-небудь місця.
Нальоти на Київ... Вивозили все: Заводи, музеї, театри і школи (І. Нехода);
Не то кінь, що в болото увезе, а то, що з болота вивезе (Номис);
[Гаврило:] Ми сьогодні з Трошею дали усім пити, рубонули стільки [вугілля], що аби вивезли за три зміни (О. Корнійчук).
2. що. Везти, відправляти товари в іншу країну; експортувати.
– Наша Україна до війни була “житницею Європи”. І знаєте, скільки хліба вивозили ми за кордон? (А. Головко).
3. кого, що. Везучи кого-, що-небудь, доставляти кудись, у якесь місце.
– Через тиждень виїжджай до нас та вивозь нам харчі! – гукнув з човна отаман до хазяйки (І. Нечуй-Левицький);
Відомо, щоб краще родила земля, Потрібно вивозити гній на поля (С. Олійник);
// Везучи, піднімати на якесь підвищення.
Натужились коні; з долини вивезли знов на горбочок (П. Тичина);
// тільки док. Привезти.
– Жінка його, либонь, не з наших: здалека відкілясь він вивіз її (Панас Мирний);
Вслухався Віталій Леонтійович, майже притулившись вухом до потрісканого чорного уламка гучномовця, якого старанно вивіз і до Актюбінська (Іван Ле).
4. когоі без прям. дод., перен., розм. Допомагати кому-небудь у скрутному становищі, взявши на себе важливу частину справи; виручати.
Василь гордо витирав руки: – От тепер можна й третій дзвоник давати. До суфлера: – Валю, гляди ж, вивозь! (С. Васильченко);
Усе на секретарські плечі. Вивези. Що ж, він справді вивезе. Ще раз. Не перша критична ситуація (В. Дрозд).
5. тільки док., перен., розм. Сказати щось зайве або недоладно, невчасно.
[Софія (б'є його):] От тобі, от тобі! Бач, який противний! Я йому на вухо, а він так і вивіз голосно (І. Карпенко-Карий).
(1) Виво́зити / ви́везти в світ кого – супроводжувати кого-небудь на світський бал, прийом і т. ін., вводити когось у світське товариство.
– Купи собі новий автомобіль, тому що на твоєму вже соромно вивозити в світ цю красуню – твою нову дружину (з газ.);
Хоч би вже швидше тії 16 літ кінчились! .. вони поїдуть на зиму до Варшави.., і мама вивезе Юзю в світ, на той оспіваний, обмарений “перший бал”... (Леся Українка).
◇ (2) Ви́везти / виво́зити [язико́м (язичко́м)] як (мов, ні́би і т. ін.) на лопа́ті:
а) сказати що-небудь недоречно, недоладно.
– Але, але... – передражнювала його Христина, – вивіз язичком як на лопаті, сказав би просто: треба, мовляв, стару Каралаєву передніше видати заміж, тоді й Маруся буде моя. Чи так? (І. Нечуй-Левицький);
б) (зі сл. говорити, висловлювати і т. ін.) що-небудь зовсім недоречне, недоладне або недоречно, недоладно.
Сказав – як на лопаті вивіз (прислів'я);
– Чому ти ніколи не погадаєш наперед, що маєш сказати, а все десь таке ляпнеш, мов на лопаті вивіз? (І. Франко);
– Ха-ха-ха! Ти, Хомо Хомовичу, говориш мов на лопаті вивозиш (Є. Гуцало);
(3) Ви́везти (ви́тягти, ви́нести, понести́) / виво́зити (витяга́ти, вино́сити, нести́) на свої́х пле́ча́х (на собі́):
а) виконати, здійснити, зробити що-небудь складне, тяжке, долаючи труднощі самостійно, без сторонньої допомоги.
Всю роботу – перенесення апаратури в сопках, розчистка тайги – вивезли [актори] на своїх плечах (О. Довженко);
[Дремлюга:] Не такого я гарту! Ми на своїх плечах усе витягли і будемо далі тягти за всіх аж до могили (О. Корнійчук);
Я на власні очі бачив, яку многотрудну, воістину подвижницьку роботу несли на своїх плечах і сільські, і міські вчителі (М. Рильський);
Головний тягар наступу в ці дні виносили на собі сапери (О. Гончар);
б) пережити, зазнати, витерпіти багато лиха, клопотів і т. ін.
Те погане життя, що було колись в Ковалівці, люди винесли на своїх плечах, бодай воно більше не верталося (В. Кучер);
– Орали ми землю на коровах? Орали. Їли хліб пополам з половою? Їли. Винесли війну на своїх плечах? Винесли (А. Хорунжий);
Багато горя бачила Гнила Липа на своєму віку, багато поту, крові і сліз українців понесла вона на своїх плечах (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)