вивідувати
ВИВІ́ДУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ВІДАТИ, аю, аєш, док., що.
Випитуючи у когось, оглядаючи щось, дізнаватися про що-небудь (перев. таємне, приховуване).
Стражничиха доводила їм, що то чоловіка задля того поставлено, щоб, поміж людьми вештаючись, їх думки вивідував та всякі лиходійні заміри дізнавав (Панас Мирний);
Поліція з ніг збилася, вивідувала – де, що і як (С. Черкасенко);
Щиро й попросту всадовила [хазяйка] мене за стіл, терпляче вивідувала, що я п'ю (Ю. Збанацький);
Баба Ленка вже десь вивідала про їх таємне кохання і звеліла прив'язати дочку за коси до воза (з легенди).
◇ (1) Виві́дувати (рідко вивіда́ти, вивіря́ти) / ви́відати (ви́вірити) ума́ у кого, рідко з кого, заст. – намагатися дізнатися про чиї-небудь справжні думки, наміри, дістати якісь відомості і т. ін.
– Не плач, не плач, та Килинко, Ще я не вмираю, Це ж я з тебе, молодої, Ума вивіряю! (з народної пісні);
Чи ти, мила, справді умираєш? Чи ти в мене ума вивідаєш? (П. Чубинський);
Про це удова, знай, мені торочить, щоб у мене вивідати ума: чи не виявила мені чого наймичка (Ганна Барвінок).
Словник української мови (СУМ-20)