вивіряти
ВИВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, рідше ВИВІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ВІРИТИ, рю, риш, док.
1. що. Ретельно перевіряти точність, правильність чи придатність чого-небудь.
Знов Маруся закричить: “летить-летить-летить!” [рій], а Михайло біжить вивіряти, чи правда (Марко Вовчок);
Михайлик тим часом вивіряв оружжя (О. Ільченко);
Залежно від інформації доводиться відшукувати відповідні знання, орієнтуватися на правові норми і процедури, обґрунтовувати пропозиції, різні варіанти розв'язання питання, вивірювати їх через експертизу (з навч. літ.);
Мисливець захопив з собою кишеньковий компас і вивірив напрямок від пароплава на острів (М. Трублаїні).
2. кого. Випробовувати кого-небудь у чомусь.
[Оксана:] А може, він [Борис] вивіряє мене, через те не їде? (М. Кропивницький);
Надувся [дід], настовбурчив вуса, сказав, гірко ображений: – Вивіряєш старого? (Д. Бедзик);
І що ти за дівчина, що не зуміла вивірити хлопця? (К. Гордієнко).
◇ Виві́дувати (рідко вивіда́ти, вивіря́ти) / ви́відати (ви́вірити) ума́ див. виві́дувати;
(1) Вивіря́ти / ви́вірити пра́вди – допитуючись, виявляти істину, дізнаватися про справжній стан речей.
Кожне тобі не вмовчить, кожне допитується, правди вивіряє... (С. Васильченко);
Ото Чолак вивірив у його [нього] правди (І. Нечуй-Левицький).
Словник української мови (СУМ-20)