вивіряти
ВИВІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́ВІРИТИ, рю, риш, док., перех.
1. Ретельно перевіряти точність, правильність чи придатність чого-небудь.
Знов Маруся закричить: "летить-летить-летить [рій]!", а Михайло біжить вивіряти, чи правда (Вовчок, І, 1955, 381);
Михайлик тим часом вивіряв оружжя (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 458);
Мисливець захопив з собою кишеньковий компас і вивірив напрямок від пароплава на острів (Трубл., Лахтак, 1953, 72).
2. Випробовувати когось в чомусь.
[Оксана:] А може, він [Борис] вивіряє мене, через те не їде? (Кроп., І, 1958, 401);
Надувся [дід], настовбурчив вуса, сказав, гірко ображений: — Вивіряєш старого? (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 16);
І що ти за дівчина, що не зуміла вивірити хлопця? (Горд., Дівчина.., 1954, 201).
◊ Вивіря́ти (ви́вірити) пра́вди — допитуючись, виявляти істину.
Кожне тобі не вмовчить, кожне допитується, правди вивіряє… (Вас., І, 1959, 271);
Ото Чолак вивірив у його правди (Н.-Лев., II, 1956, 302).
Словник української мови (СУМ-11)